Вишиванка - дитинча кирпате,
Що квітки звиває в перепліт,
Материнські ласки, усміх тата,
Прадідів пророчий заповіт.

Вишиванка - писанка чудова,
Звізда ясна, співи та вертеп.
Вишита сльозою рідна мова,
Думами дорога через степ.

Вишиванка - біль на п`ядесталі,
Слава, воля, єдність, віра - ми.
Журавлем курличе, кличе далі,
Стелить вирій взорами-крильми.

Біля річки дитинча кирпате,
Кинуло віночок в часу тлінь -
В плетиві надії, мрії, злато,
Загойдалась пісня поколіннь.

Колисанки не забудь дитино,
В серці вишиванку залиши...
Не зліпити болем Батьківщину,
Як розбите дзеркало душі.
Юрій Лазірко

Я вишию на полотні любов
червоними нитками що, мов кров
і голкою я поведу життя,
це буде наче каяття.

Любити я не присягалась,
я просто голкою вела.
Повір, я навіть не старалась,
вагатись також не могла.

Одна за одною нитками
відтворювалось забуття:
усі стежки, що називала я шляхами
і та єдина стежка в майбуття.

Я вишию на полотні розлуку,
самотнім криком журавлів.
У вишиванці відтворились звуки,
мов у сльозах вода дощів.

Я вишию на полотні печаль,
що все ж веде до здійснення бажання,
немов в останнє я погляну в даль,
побачивши небес зітхання.

Дрібною голкою по полотні
я поведу стежину в майбуття.
То буде гарно, наче в сні,
я вишию на полотні життя.

Вишиванку вишивала
Навесні твою,
В нитку мрію укладала
І любов свою.
Ніжну мрію, що шепоче
Дивну казку в сні,
Що цілує твої очі
І співа пісні.
Все найкраще в ній зібрала
Із долин, із гір
І в мережку повкладала
У хрещатий взір.
Хай на серце тобі ляже,
Наче цвіт в маю,
І душі твоїй розкаже
Про любов мою.

I чорнобривцiв аромат вдихну.

Знов Ваших рук тепло вiдчую, мамо,

Сльозу з щоки непрохану змахну…

Далеко Ви… I, водночас, Ви – поряд:

У злетi птаха, в шелестi трави…

Мене хтось боронить вiд зла i горя;

Якщо це янгол, то, напевно, - Ви…